О, скільки болю в імені твоїм.
Призріння, лицемірства і отрути.
Безслів’ям замордованих годин,
Не вирвати із серця, не забути.
Немов важкий, розпалений метал
Лягла на груди зрада і прозріння:
Це ж як Іуда ти мене продав,
Любов сліпу закидавши камінням.
За срібняки, що в світі лиш сміття
Ти розтоптав і розірвав на шмати
Чиєсь, покірно віддане життя
І очі ще не навчені брехати.
Іди, втікай як злодій, чи як кат.
Спіши, бреди навпомацки до краю.
Віддай наступній душу напрокат,
А я тебе колись і не впізнаю.
Як мені сказав той про кого я писала -якщо родиться телятко плямисте -то вона так і все життя буде плямисте::)))Тому бувають телятка різні і з ріними плямками. У нас з Вами певно телята з одного стада
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Супер. Дійсно наші з Вами вірші чимось перегукуються. Особливо сподобались слова : "очі ще не навчені брехати" і "душу напрокат". Я теж тоді ще не вміла брехати а він віддавав свою душу напрокат"
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
що тут скажеш "се ля ві..." Не хочеться вірити, що всі чоловіки одинакові, але схоже на те
Оценка поэта: 5 Зачіпає! відчувається такий біль, такий сум крізь рядки.... розумію Вас...
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, суму у тих рядках багато дійсно. Але, як писала Ліна Костенко:
"На те й погорільці будуємо хатку,
Над хаткою небо і знов голубе.
Найвище уміння почати з початку
життя, розуміння, дорогу, себе...".
)))Тому бувають телятка різні і з ріними плямками. У нас з Вами певно телята з одного стада
"се ля ві..." Не хочеться вірити, що всі чоловіки одинакові, але схоже на те 
Сильно сказали! Шкода лише, що ті "душі" такі рани глибокі залшають по собі на усе життя...
відчувається такий біль, такий сум крізь рядки.... 
