Вже надто ясно розумію,
Що вірити, любити я не вмію,
Занадто часто зустрічаю,
Тих, хто уже не піде далі.
Занадто часто засинаю
Під шум в вухах, під стукіт серця.
Й кінця думкам моїм не має,
Немовби хтось у душу вдерся.
Немовби хтось по ній топтався,
Плював у неї, насміявся,
Вона шукає місця й долі,
Щоби заснути у спокої.
Щоби заснути і забути,
На що вона у цьому світі.
ЇЇ слова останні досі чути
Вона – це квітка в пустоцвіті.
Так, та, що спершу тішить око,
А згодом гине й опадає,
І плоду жодного у ній немає,
Й краси тієї жоден не згадає….
Ні нажаль я песиміст.. Просто хочу прищепити людям оптимізм якого в мене не має.... Тоді легше жити... Тоді день не здається таким яскравим а ніч такою темною...
Але це не головне... головне що є память яка береже її.. Я блуко можна зїсти і забути його смак... А квіти ні.. Знаєте існує такий вислів... Людина живе до ти доки вона живе в памяті інших людей... Коли ж її забувають вона дійсно помирає...
anyuta відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну з цим згодна, але колись помре і той хто пам2ятав квітку))
Квіти ніколи не гинуть.. Вони завжди залишаюьтся з нами... Навіть якщо вона пуста.. Але вона для чогось живе... Вони завжди у наших думках тільки ми інколи не хочемо згадати пустоцвіту квітку....
anyuta відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
краса жива поки ми її юачимо, але якщо квітка в пустоцвіті, то вона проживе лише своє життяі не дасть продовження..