Ні, не моє, не сонце,
І не моя примара.
Най, не зав`яже в кільця
Доля, як в небі хмари.
Попри усе, звикаю –
Фарби розводжу нишком…
Нащо? Не зволікаю,
Віск по краплинам тисне.
Вільна, легка споруда
З безліч числа хмаринок,
Кольору сонця – руда
Та з дощових блищинок.
Наче, Фата-Моргана,
Вийшла з-під криги в зорі
Завше, зненацька панна
У дощовім полоні.
Завше, як зорі – ясна,
Завше – незрозуміла:
Пані, панянко – панна,
Що від журби закрила.
Марево-блискавиця –
Доле моя пихата,
Райдужно-синя птиця –
Неба солодка вата.
Тільки торкнусь губами –
Тане, і лише присмак…
Дива Фата-Моргани,
Щастя-примари виблиск.
Все наше життя -мрії і сльози, успіхи і розчарування... Марево і присмак. ГАРНО!
Это_я_Алечка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так отозвались хорошо! Спасибо, Вам, огромное!!!
Это_я_Алечка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Это_я_Алечка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
это - замечательно! если умеете жалеть и плакать, значит, не все еще для Вас потеряно,
как для человека и личности... про мужчину уже речь не идет... увы...
Это_я_Алечка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А, вот оно как! Ну, что же, благородные слезы Вам идут
p.s. сходила на Вашу страницу (посмотреть, к лицу ли Вам благородные слезинки)... напрасно ходила , как всякий честный человек, Вы его (свое лицо) предпочитаете прятать, увы
Это_я_Алечка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00