Не ходи, не шукай в полі квітку,
Відцвіла вже краса, облетіла,
Де ж ти був, як цвіла вона влітку,
Й для тебе лиш квітнуть хотіла?
Де ти був, як вітри-суховії,
Її тіло знівечили в зламі,
І в багнюці, віддавши завії,
Потоптались по милому шармі?
А вона ж тобі так довіряла,
І чекала, наївна у полі,
Не знала вона ж бо, не знала,
Що ти проміняв її волю.
Не ходи, не шукай, не томися,
Пізній розпач вже ні до чого,
У прощенні ти лиш поклонися,
За черствість серця німого...
