Залишилось спалити всі спогади і, вдихнувши того диму, текти по вулицях обтраскуюючи ноги болотом. Головне - в подальшій дорозі можна дуже серйозно помилитись з вибором шляху. Кожен перехожий намагєтиметься злякати тебе своєю якоюсь цікавістю або взагалі вигуками. Кожен перехожий торкатиметься тебе своїм запахом, ніби таким чином ти маєш глянути на когось дійсно особливого, а ті хто хочуть сподобатись, то проходячи вперед вони неодмінно поправлятимуть кофту чи куртку, щоб більше сподобатись тим що мабуть уже позаду, але обовязково спостерігають за тим як вони йдуть. А ще мені пасує усміхатись і.. закусувати губу. Так говорять.
Не знаю для чого я так кручу в голові спогади, які навіть коли дорога освічена ліхтарями, нечітка і пуста, в голові створюють ілюзії, десь там в темноті де ще все таке невідоме але з надіями на нові вершини, які хоча б в мене є.
Ми завжди озираємось вслід минулому прохожому, бо нам цікаво чи він теж обернеться чи йтиме далі - на зустріч з іншою долею. Ми завжди обертаємося вслід, бо минуле це те що ми вже маємо, а отже треба провірити чи воно досі твоє чи дійсно віддало перевагу іншому власнику.
Ніхто не вільний і ніколи не буде. Тисячі залежностей завжди переслідують. О яке надмірне зацікавлення чиєюсь думкою. Ті хто говорять, що їх не хвилюють люди, переймаються їх думкою набагато більше, бо сам статус в суспільстві до цього привязує. Мені взагалі важко зрозуміти чому все стало так штучно. Кожен грає якихось абсолютно не природніх героїв, але дуже впевнений в тому, що він незабутній - просто неповторюваний.
Перші відчуття найнепередбачуваніші. Рано чи пізно і кохання продаватимуть в пакетиках. Тридцятку за дозу. На двох звісно.
