Поміть, не кажу тобі – гою, а кажу тобі вуйку дурний…
Се ти, коли вирішувалася доля Батьківщини,
Замість того, щоб стати до бою, забрав свій коц
І подався в рідне село газдувати…
Се ти із-під Ганусиної пірини тикав дулі ворогам України:
Думав, що якось воно буде…
Думав, що ти наймудріший,
Але занадився жид на плечах у москаля,
І вкрав твої сподівання, а тебе, такого «мудрого» вбрав у куфайку.
І не рідний лан обробляв ти, а вічну мерзлоту – киркою.
І прокляла тебе батьківська земля, яку ти зрадив своєю байдужістю.
Поміть, не кажу тобі – гою, а кажу тобі вуйку дурний…
Се ти проміняв батьківську віру на байки про комунізм,
Підтирав задниці завойовникам, вилизуючи їх до лиску,
Що аж затьмарювали вони світила небесні.
Се ти завидував рідному брату, і у зависі своїй проклинав його.
То якого життя заслуговуєш нині за те, що не вмер як герой,
А прославився своїм нікчемним життям:
Ти викручував руки, ламав ребра своїм побратимам…
І нині вимагаєш шани до себе, і хочеш бути праведником
У очах тих, кого мучив і над ким знущався, і при цьому ще й не каєшся?..
То чи не заслуговуєш ти прокляття за свою услужливість ворогам?
Поміть, не кажу тобі - гою, а кажу тобі вуйку дурний…
Се ти думаєш, що раз ходиш до церкви і співаєш «алілуя»
То ти вже українець, інтелігент і провідник нації.
Неправда! І ти це знаєш, бо п’єш не просихаючи, і чужеложиш при нагоді.
Обкрадаєш власний народ, базікаєш про свободу, але не навидиш її.
У тебе дурні звички : ти не здатний заснути, як не нажерешся ковбаси.
Тебе купують за гроші і за посади як останню курву.
То якої долі заслуговує Україна, якщо ти нині провідником.
Якої долі заслуговує народ, який голосує за чужинців та яничарів:
Мов, гризіть, вуйки, поперегризайте один одному горлянки,
Бо, бачите: як же то бути українському парламенту без москаля та жида?!
Поміть, не кажу тобі – гою, а кажу тобі вуйку дурний…
Не втікай з передової, а будь на вістрі, бо ворог приходить без запрошення.
Бубон його шамана уже давно б’є і кличе в похід на Україну.
Не полишай напризволяще достойників,
Котрі здатні вмерти за твоє право називатися людиною.
Не йми віри чужинцям. Вір тому, кого знаєш і знаєш по ділу.
Не будь вуйком зашмарканим, не пий оковитої і не обсикайся по-підтинню.
Підніми свого Духа до рівня людини, бо маєш на кого рівнятися:
Історія подарувала твоєму народові справжніх велетів духу і чину.
Пам’ятай, що життя і смерть – це Божі дари, а між ними двері, які проходить кожен,
Але хтось проходить їх в людському образі, а хтось у коров’ячому чи свинячому.
ID:
252591
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.04.2011 09:05:49
© дата внесення змiн: 09.04.2011 09:05:49
автор: schasnyi
Вкажіть причину вашої скарги
|
