Цей день минав
Та все ж вона писала.
Про почуття її він знав,
Вона шалено так його кохала.
Він друг для неї – добре це,
Бо поруч він, хоча і сам не знає.
Жалю не сповнене лице,
Його лише вона кохає.
Цей день пройшов,
А дівчина рядки нові писала.
З її життя тихенько він пішов,
Вона ж любити вже не припиняла.
І знов з’явився вірш,
І знов сердечко так палало.
І мріє дівчина про нього лиш,
І щось так тихо помирало.
Можливо, вмерло почуття –
Та ні, вона ж його кохає.
Можливо, обірвалося життя –
Та ні, ніхто вже навіть не зітхає.
Сидить вона і пише ці рядочки,
В душі її вогонь палає.
Душа болить, у горлі ті комочки,
Але вона кохать не припиняє…
І пише знов…
Рядки вона ті повторяє.
Тече і застигає кров,
Бо дівчинонька його кохає.
Щасливою вона лиш хоче бути,
Торкнутись вуст його воліє.
Про біль всю ту вже хоче дівчина забути,
Про нього серденько її так мріє…
Кохала серцем і душею,
Кохала палко і незнано.
Воліла бути лиш твоєю,
В любов життя у неї вбрано.
Сиділа і писала знов,
Дивилася на фото та страждала.
Та не страждання це, а просто так, любов,
Бо дівчинонька лише його кохала…
Він спав, він бачив сон,
Уві сні вона його оберігала.
Навколо лиш яскравий фон,
Бо знав, що вона лише його кохала.
Хоч і не відповів на почуття
Та все ж не кинув він на призволяще.
Не залишив її життя
Та й не знайшов те слово підходяще…
Він спав, він бачив сон,
А дівчина тихенько так кохала.
Потрапила так просто у його полон,
Щасливо жити дівчинка бажала.
І ось настав вже новий день,
Вона нічого вже не відчувала…
І не співала вже пісень,
Хоча його лише кохала…
но в ряду" Та і не знайшов те слово підходяще…"я би "і" заменила на"й"
