ми купували землю під водами,
до країв сповнені часу бальзамом.
бувало, в інакші місця повідходимо
і всі припиняють чекати... крім мами.
саме її страхи ледь здійснилися,-
інша країна і часу нема вже давно.
(доню, ти мені снилась на милицях,
доню,й твоє геть не прибране дно)
та мені все одно.
хай вирішують сонники.
я тепер не відважусь на десять німих годин.
знаєш, мамо, від човнів відриваються човники,
що рятують від берега й інших причин.
біля мене є сад, з золотими рибинами,
а бажання беззвучно до когось пливуть.
мене звуть досі рідною й винною
у розлуках назавжди,
але не в цім суть.
під водою шукають не суть і не спокої,
бо нічого такого на вістрях гачків.
я для нього тепер стала надто жорстокою
і у відповідь завше стискаюсь без слів.
наші землі підводні закріплені знімками,
можеш їм усміхатись й знімати кіно.
я вернуся додому самотньою жінкою,
бо занадто олюднила власне дно.