Несуть мене ноги.
Куди? Кудись вдаль.
Не бачу дороги,
Все затьмарює печаль.
Все навкруги шумить
І йду я, наче після бою.
Згадую кожну мить,
Яку провів з тобою.
Згадую, як вперше за руки взялись,
Як один на одного дивились
І як перший раз цілувались,
Сни, які про тебе снились.
А так, між нами нічого не було.
Хоча, мені здалося, щось спалахнуло,
Десь всередині, десь там.
Я все надумав собі сам.
Рахую години до побачення,
А для тебе це все не має значення,
Як і я, для тебе значення не маю.
Чи ти не віриш, що тебе кохаю?
Чи, можливо... Та, ні! А, може,
Не потрібне їй моє кохання.
Що мені робити, Боже?
Au revoir, чи марні сподівання,
Що колись полюбить,
Пригорне, приголубить.
Ніхто мене не приласкає.
Що мене на цьому світі тримає?
Чи не легше піти у садочок
Та й на шию мотузочок...?
Цьому ніколи не бувати.
Хто ж замість мене буде віршувати?
Ще не всі написані вірші.
А чим вони кращі?
А чим вони гірші?
Не кожному пролізти ці хащі.
Її забуду. Наче нічого не було.
Хоча, мені здалося, щось спалахнуло,
Бо ж болить, десь всередині, десь там.
Я все надумав собі сам.
