Як колись за селом розкидаються житні поля,
У волошках цвіте і у маках червоних земля,
Тихо вруна біжить по квітучому хлібу у даль,
І співають лани: «Кинь печаль, кинь печаль, кинь печаль…».
Наливаються медом рясні яблуневі сади,
В збитих росах лишають янтарно - зелені сліди,
Яблуневі парфуми дурманять повітря навкруг,
Над рікою, в тумані милується
квітами луг.
Світить сонечко в небі і творить красу на землі,
І співають казково під вечір
в гаях солов’ї,
Його пісня, як птаха, у простір далекий летить,
Яка гарна Земля і як хочеться довше пожить!
