Вже сонячний промінь муркоче на ганку.
Розплющило очі замріяне небо,
Зітхає туманом. Вмиваються верби.
Бадьоро прокинувся день на світанку…
І зоряні згасли світила в безодні,
Воскресли у сонячнім світлі картини,
Розправили крила білясті хмарини,
Пливуть, ніби лебеді, в небі бездоннім…
Дрімає ставок, і на гладі спокійній
Купається листя в німім безголоссі,
Рясним листопадом прощається осінь,
Оправа картини - дерев напівтіні…
Осіння палітра - приглушена, тьмяна.
Подавлений настрій і скука пекельна.
Оголена осінь - бліда і пастельна.
Осіннє прощання дурманить кальяном…
Мінорно, як і пожухлі барви за вікном... Але дуже чуттєво змальовано - жива така картинка бачиться перед очима! Сумно прощається осінь, але прощання завжди журливе.
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чому ця осінь така журлива?
Щодня чекаю якогось дива,
Та сірі будні дощем мережать,
Думки тривожні мене бентежать...
я не люблю останні дні осені ....сумні вони якісь ....
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У своїх вподобаннях я не ділю осінь на перші дні і останні, мені краще подобається визначення - осінь пізня і рання.
Більшість людей любить ранню осінь за різнобарвні кольори і неба просинь, коли ще сонце лагідне й веселе, і урожай збирають люди в селах...
Сумно прощається осінь, але прощання завжди журливе. 
