Теплої літньої ночі
Падають зорі з небес,
Світяться пристрасно очі,
Щось загадавши з чудес.
Тут ще пахтить матіола,
Душу тривожить вона,
Бродить русалка довкола
Біла, тремтяча, сумна.
Може з кохання втопилась,
Бо не діждалась чудес,
Зраду прощать не навчилась,
Вірила зорям з небес.
Що загадала – здійсниться,
Вірне кохання прийде,
Вічне, міцне, наче криця,
Зрада знайшлася, проте.
Мабуть, то тільки здається,
В місячнім сяйві туман
Так коливається, в`ється
Білий тремтячий оман.
Теплої літньої ночі
Зірка зірвалась з небес,
Є ще на світі охочі
Щось загадати з чудес.
04.12.03.