(21 строфа неримованих спогадів)
«Безтурботний їздець»...
Таким він мені здався в перші секунди:
На велику, у білій майці, примружений від ранішнього сонця.
Чи є у нього щось спільне із фільмом Деніса Хоппера?
Я не знала, отже переді мною був знак питання.
Тільки-но приїхав і знову відчалив.
А! Треба було десь кинути велик і зібрати всіх овець до купи,
Більшості з яких було плювати, що перед нами Рейксмузеум.
Отже, вони плювали й на все інше.
А він почав палити перш, ніж щось сказати –
Дим розчинявся в амстердамському повітрі, зітканому з обіцянок.
Хіба може бути щось не так у місті, де давно лишила серце,
Навіть якщо до цього Воно було лише мрією?
Бурхливо й гаряче він розпочав розмову,
Бо просто історією я це назвати не можу, адже так несподівано
Він втрутився у наші життя і захопив думки так стрімко,
Що окрім Нього і Амстердаму більше нічого не існувало.
А, можливо, Він і був Амстердам,
Що став людиною, матеріалізувався, вмістивши кращі якості
У привабливу оболонку, якій, здається, було чхати на те,
Як вівці відреагують на її яскравість.
Мають значення тільки пристрасть,
Тільки серцебиття великого міста, його будинки, канали і площі,
Жага до життя, славетна історія, відкритість людей,
І, звісно, відсутність фіранок на вікнах.
Він розповідав про андріївські хрести на стягах,
А я дивилася на годинник, хвилюючись, що за годину він піде.
І тоді світ потьмяніє і, можливо, буду невтішна,
Навіть знаючи про те, де тусив Джон Адамс.
- До речі, всі чули про «Хайнекен?»
Чули, куштували... Так от! (Палить і підбирає кришечку з землі)
У нього славна історія, тільки все рівно бельгійське пиво краще.
Ходімо далі – до бегинок, а вже звідти – на площу Дам.
Час спливав, летів зі швидкістю світу,
Дуже прикро було лишати парки, міняти один місток на інший,
Не встигнувши насолодитись промінням на зелені -
Це так, немов тебе відривають від кращої книги.
От тільки благаю – не дивіться у вічі,
Коли кажете щось, терпляче пояснюєте і підходите близько.
Я ще не навчилася ладнати з вашою енергетикою,
А ваше сяйво занадто сліпуче.
Чесно зізнаюся - я запам’ятала абсолютно все,
Що ви казали, коли ви на мене не дивилися; коли ж навпаки –
Мої мізки ставали водою Амстела і марно було все –
Не чула я жодного слова.
Можливо, справа у вашій чарівності,
Але точно знаю, що є ще якийсь невидимий важіль – він спрацьовує
І все навколо змінюється: і я, і ви, і Амстердам.
До речі, у вас дуже красиві руки.
Мені подобається ваше вкрите пилом взуття,
І, здається, ви завжди тримаєтесь у формі, і сивина вам личить.
«Слова, слова, слова», - казав Гамлет. У вас їх – море.
Чи багато слів уміститься в Північному морі?
Я б зібрала до купи всі ті історії,
І записала б їх, намалювала, зіграла на гітарі, проспівала, прожила б,
А може виткала б із них сорочку і вам подарувала
Як оберіг від всіх нещасть.
Приваблює ваш досвід і водночас лячно.
Буває, я не знаю, з яким питанням підступитись, хоча їх купа, а часу обмаль.
Ви ж мені кажете, що «люди живуть в Амстердамі немов птахи на деревах»,
Адже кожен будинок стоїть на палях.
Я охоче слухатиму про кохання Саскії і Рембрандта,
Хоч до скону, але не сила терпіти розлуку, добре, чекати недовго - до вечора.
А там вже мистецтво замінять косяк і повія, втім, з ваших вуст
Будь-яка історія здасться принадною.
Та поки ще день – зарано під «світло червоне»,
Де ви, подейкують, частенько з’являєтесь, а хіба може бути інакше?
Я вже давно чула про дуалістичність прекрасного Амстердама,
А Ви – це Він, тож годі мені дивуватись.
Треба вмістити всі слова і враження
На власній флеш-карті, тільки б вистачило пам’яті на мої архіви,
Ось і зараз важливий спогад – моїй руці цілком комфортно,
Коли вона покоїться у вашій.
Що ви таке, хто ви такий, безтурботний їздець?
Перше враження хибне - вам теж доводиться вирішувати проблеми,
Про що свідчать ваші листи, за які я дуже вдячна.
Ви до того ж ще й неймовірно добрий.
Зараз я похована під кригою, а за вікном мінус 150 –
Замерзнути може не тільки людина, а і «Щось» Джона Карпентера.
Напередодні зимових свят я пишу цей білосніжний вірш
Про серпневий день в Амстердамі.
Він – прикрашений Вами, натхненний Вами,
Сподіваюсь, ми ще побачимось біля каналів, залитих сяйвом,
Ви ж не змінитесь, ваші риси викарбувалися тут і там...
Мій Амстердамус – вічний А-м-с-т-е-р-д-а-м.
