Забувається все. Обсипаються стіни і стеля,
Заростають дороги і в’януть торішні сади,
Не цікаві нікому тепер ні геройські дуелі,
Ані мрії палкі, перші ластівки сяючих див.
Затирається пам'ять, забулися звуки від кроків
І припали пилюкою дні, мов сніги на траву.
…Ти до мене прийди! Моя втіхо така синьоока,
Я ж про тебе одну пам’ятатиму, скільки живу…
25.07.14 р.
Особливо трепетне якесь відчуття огориає, коли Вас читаєш... Шось таке приємне...наче, трішки з минулого, трішки атмосферно-осіннє і весняне, водночас...але, однрзначно, затишно і приємно...)
Володимир Шевчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємні Ваші слова Вони куди кращі за той віршик вгорі
Гарно, Володимире, написав! Особливо сподобались стрічки:
"Забувається все. Обсипаються стіни і стеля,
Заростають дороги і в’януть торішні сади, "
Здавалося б дві стрічки, але вони викликають в голові десятки образів, політ думок просто неймовірний