Проклятті слова, не відверті думки
Куди тепер іти, а може зупинитись.
І запитати сонця, хмари, зорі
Коли вони так споглядають на безодню.
Де блукає, чому не відповідає.
Це фатум чи доля. Зроблений
Вибір не означає вирок.
Завжди вітер колишить дерева,
А осінь золотіє і падає листя.
Хіба ж це - не чудо?
Блукає в самотності з масою тіней
Втопитись в океані, повного злості
Почути і знати все що і так
Повино було статись.
Стояти на дворі, аж скінчеться дождь.
І прийде весна, на тому місті
Цвіcтимуть гвоздики, горобець прилетить
Навідає спогади з веселим співом.
Лети і не переймайся, були ми
З тобою, лиш мить.
Але ти птах, земля не твоє
Ти виросла вільною з великими крилами.
А потім земля забере мене з собою.
Лиш тихий шелест трав,
Дасть тобі знати про осінь,
Її золоті коси, пекуче листя.
Невже ж це все було фарсом?
Спуститись на землю було лишень жаданням,
Побачити жах і спраглою вмерти
Для долі і примхи, страшної стихії.
