Тиха ніч поволі розстелилась степом,
Де-не-де на небі миготять зірки.
Саме час згадати тих, хто так далеко
З ніжністю розгорне татові картки.
Там у ріднім краї, як завжди, спокійно,
Сплять уже, напевно, любі дітлахи.
І дружині серце зігріва надія,
Що у нього також тихо навкруги.
Вкотре помолилась, в Бога попросивши
Вберегти від кулі та осколків мін.
В Образа благала всім послати тиші,
З вірою піднявшись зі своїх колін.
Та у нього мирно буде лиш до ранку -
Між життям і смертю декілька годин.
І останні дещо черстві півбуханки,
На увесь підрозділ - він там не один.
Фляга спорожніла, сірники скінчились,
Кажуть, що, можливо, скоро підвезуть.
Добре, що набоїв вдосталь ще лишилось:
Буде чим з окопу "вату" шмальонуть.
Втім, то буде потім, поки що потрібно
Спробувать до ранку просто відпочить.
Та на вогкий одяг сніг курчавий липне,
Холодом собачим вітер пробіжить.
Взяв у руки хрестик (від батьків дарунок),
Жінкою розшиту хустку носову,
Розгорнув дитячий з сонечком малюнок,
пошепки сказавши: "Я для вас живу".
Спогадам про рідних знов зашкодив вітер,
прапор над окопом враз затріпотів.
"Щоб висів ти гордо, також варто жити,
Й боронити землю прадідів-дідів!"
