|
Я знаю, чому так важко, -
тому, що болить душа.
Не знаю ж, чому так тяжко
страждає Вкраїна моя.
Віками боролись, віками!
Були під чужим ярмом...
Повсюду лишились кургани
й могили з засохшим вінком...
Невже цього мало нам було,
щоб волю свою зберегти?!
Невже ми так швидко забули -
українці ми - я і ти.
Саме так, українці,
ніякі республіки інші,
нові чи старі, чи "старі-нові"...
Проте зараз боремось, пишемо вірші,
хто на що здатен, кожен учасник війни.
Хто в тилу, хто - на передовій.
Не легкі часи, ох не легкі!
Ні тут, ані там, ніде.
Весною туди не вернуться лелеки,
Там тільки руїни і вітер гуде.
І винити когось - простіше всього,
нарікати, жалітись, шукати крайнього,
як же не зрозуміти нам простого -
не буває завжди неба безхмарного.
Найпростіше жити здалеку,
мовляв, "моя хата скраю",
"сам собі господар", далебі,
"нікого крім себе не знаю"...
Та тільки в єдності сила,
нас тільки так не зламати.
...Чекає мати на сина сива,
а з нею вся громада буде чекати...
ID:
563079
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.02.2015 01:31:33
© дата внесення змiн: 21.03.2015 19:59:14
автор: Марія Микуляк
Вкажіть причину вашої скарги
|
