Ламаю вуглик чорний у руках…
Він кришиться - чорніють руки,
Тріщить вогонь в сухих гілках,
А у очах печаль та дика туга…
Життя таке далеке й невідоме,
Неначе то чуже, а не моє…
Ламаю вуглик. Гарно так довкола!
Лиш я брудна, а серце злоба рве.
Всі чистими бажають бути
І гарними, неначе уві сні,
Печалі та тривоги хочуть позабути
Й співати тільки радісні пісні.
А як потрібно чорне щось зробити,
А як потрібно закатати рукава -
Ярмо обов’язків гірких на себе вдіти,
То всі ховаються й шукають лівого – «козла!»
Ніхто не хоче забруднитись
Й зізнатися у власних помилках,
Бо можна ж Богу помолитись
Й сказати: «Я вже чиста, вже свята!»
Я ж не боюсь - і в цім моя провина!
Як треба руки власні радо забрудню,
Бо це огидно з чорною душею жити
Й міняти гірку правду на смачну брехню!
Прокиньтесь люди! Подивіться в себе!
Ви забруднили душу та свої думки!
Нехай у вас ще чисті й білі руки,
Але з середини уже ви прогнили!
Ми всі забруднені цим світом,
Ніхто святим і чистим не помре!
То краще знати це, і чесно жити,
Ніж кожен раз «вибілювать» себе!
29.09.2014
