1
Підіймаюсь угору, різко здіймаючи очі до неба
Якого не видно,
За кожною,
За кожною кроною дерева криється хитрий вигляд
Маленького наляканого невидимого звіра
І здається,
І здається,
Що згубив я всі посмішки,
Проте настільки сонячно,
Що аж ноги мліють від
Тої радості, що має прийти.
2
Голос невидимості
Затуманює
Мій силует,
Не зустрінеться ніхто у цій зелені′,
ні птахи, ні гомінливі шимпанзе
жодного тобі мешканця,
жодної тобі душі
єдине, що переслідує мою тінь,
це наскрізне світло,
якого удосталь, щоб спочилі не казали, що їм у
цій землі недобре.
