Хлопчику, всі кілометри і лінії залізничних змій
Які нас розділяють
повстають в революційному опорі
щоразу коли ти
згадуєш мій сміх,
який так і не зміг до кінця приручити
я вчуся тобі довіряти
клітинку за клітинкою наповнюючи зошити
піктографічними смислами
намагаючись розібратися
в двосторонності почуттів
дослідити
емоційну наповненість
підводних каменів
двох майже дорослих «Я»
а літо, поміж тим,
наповнює світ раніше невідомими смаками й запахами
сушить на сонці білизну
закликає до капітуляції
а я
все ніяк не наважуся скласти зброю
боячись стати безборонною
у війні яка вже давно втратила сенс
