|
Зранку Інтернет був. Я написала повідомлення другу, почитала новини і знову заснула. Прокинулася від чиїхось доторків. Сусідка по квартирі намагалася щось мені сказати. Я була сонна й чула її частково, до того ж праве вухо досі не працювало після хвороби.
- Інтернету нема, чуєш, Інтернету нема! Сама ж я не можу роутер перевірити, поки ти спиш. Прокидайся.
Мене так само охопило хвилювання. Навіть здалося, що в мене задуха. «Як це – нема Інтернету?» Зазирнула в телефон, щоб перевірити, чи є Wi-Fi. Навпроти LanAlan стояв червоний хрестик. Гучно випустила з легень повітря. Не може бути! Ноутбук показував те саме: відсутнє якесь там з’єднання...і хрестик. Ми з сусідкою переглянулися. Хрест можна було ставити на нас. Миттєво розболілася голова – такого ще не було. В чому причина поломки?
- Швидше телефонуй до служби! Ми так довго не зможемо, - наполягала сусідка. Через знервованість в неї розпочався свербіж. Вона розчісувала шкіру до крові.
Я хутко знайшла номер та набрала його. Рахуючи кожен гудок, барабанила пальцями по столу. Мені ввижалися неперевірені сторінки соцмереж, непрочитані новини й непроглянуті фото. Життя проходило повз мене.
Минула ціла вічність, поки хлопець зі служби взяв слухавку. Він вислухав, перевірив дані, доводячи мене до сказу, а потім сказав:
- Не бачу зв’язку між вашим роутером та приладами. Проблема в роутері.
- Ви натякаєте, що треба викликати майстра?
- Повторюю: справа в роутері. Що з ним – треба дивитися.
Кинула слухавку. Халепа. А Інтернет потрібен…
З сусідкою вирішували питання стосовно оплати. Вона була на лікарняному, тож розраховуватися мала я. Вона – іншим разом.
Напруга наростала. Піддаючись панічним атакам, я намагалася оновити сторінку в соцмережі. Безрезультатно. Зателефонувала йому:
- Скільки?
- 80.
- Скільки?!… Добре. Приходьте.
Він був поблизу, наче чекав, що ми зателефонуємо. Я ледве встигла одягнутися та розчесати волосся. Пролунав дзвінок. Відчинила двері, впустивши його в помешкання. На світло вийшов чорноволосий молодий чоловік з рюкзаком. Красиві очі, красиві руки. В інший день я би запросила його випити кави абощо, але сьогодні в мене судини в очах тріскалися від нетерплячки. В наш час не до сексу, якщо в тебе вирубили Інтернет.
Ми пройшли до моєї кімнати. Сусідка була в іншій – я відчувала її судоми, знала, що вона хапає повітря ротом, як риба, сидячи перед монітором, чекаючи, поки він все зробить…
Я чомусь на мить замислилася, зачиняючи за нами двері, а потім стала біля дзеркала і мовчки роздяглася до поясу. Він підійшов ззаду й доторкнувся до моєї спини. Його рука була теплою та в міру м’якою.
- Все добре? Бачу, ви хвилюєтеся.
- Це ви мені скажіть, чи все добре?...
Чоловік видохнув. Тепле повітря змусило мої локони затріпотіти. Я підібрала їх догори, щоб він міг мене бачити.
- Дарма хвилюєтеся, - він трохи натиснув внизу спини, а я похитнулася. - Чудово прижився. Відторгнення немає. Навіть почервоніння зникло. Я вже сьогодні зранку такого надивився. Зараз відкрию.
- Що це може бути?
- Можливо, треба ще раз перевірити налаштування.
- Зробіть!
- Заспокойтесь. Спочатку незвично, а потім всі до цього будуть ставитися, як до проколювання пупка.
Відчула як він ввів знеболювальне, дістав з рюкзаку маленький прилад з дротом, підчепив пінцетом шкіру в потрібному місці, оголив крихітний роутер і під'єднався до мене. Я сподівалася, що в нього чисті інструменти, що це безпечно. Зараз ми були одним цілим, але невідомо, з ким він до того зустрічався.
- Все гаразд. Невеличкий збій. Таке інколи буває в період адаптації. Ваше тіло має «подружитися» с пристроєм. Ви хворіли?
- Застуда… і моє вухо…
- Тоді зрозуміло. Організм має бути здоровим.
- Налаштуйте все!
Мені вже було все рівно, навіть якщо вони самі планували поломки, виправдовуючись періодом адаптації.
- Готово. Тепер у вас і ваших друзів, які знаходяться поблизу, знову є Wi-Fi в будь-якому місці…
- … в будь-якому місці, де б я не була. Я пам’ятаю текст на вашому флаєрі.
- Чудово!
Майстер посміхнувся й уважно на мене подивився, чекаючи. Зрозуміла.
- То скільки я вам винна? 80?
- Так.
- Нехай це буде кров. Побережу свою м’язову тканину.
- Як скажете.
Дістав з рюкзаку голку, ще один дріт і склянку. 80 мл моєї крові пішли на потреби біомеханіки.
- Ви заплатили за двох…
- Сусідка після хвороби.
- Ясно. Вона теж планує до нас звернутися?
- Думає.
Швидко зібрався. Мені так кортіло стрибнути за ноут, що я би навіть з ним не прощалася - з красивим чорнявим хлопцем. Не до того зараз! Все ж подякувала йому за оперативність, знервовано мнучи край сукні.
- Я просто був поблизу, - відповів та вийшов в темряву тамбуру.
Вони завжди поблизу. Завжди приходять на допомогу, коли в нас починаються судоми, задуха та нервові зриви. Вони дарують Всесвіт в межах маленької квартири - нам не треба нікуди виходити, ніколи - і за це ми готові віддати їм всіх себе. Нехай розберуть нас на запчастини, роздеруть на шмаття, нехай лишать від нас тільки дух, згусток енергії і налаштують/відчинять маленьке віконце з повідомленнями, чатом, щосекундними фото та можливістю поставити «лайк».
ID:
604378
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.09.2015 12:50:58
© дата внесення змiн: 05.09.2015 15:39:24
автор: Олена Мальва
Вкажіть причину вашої скарги
|