Пробираючись крізь непрохідні хащі,
Через підлість і байдужість трясовин,
По баюрах і вибоїнах, весь в трясці,
Мій народ ніяк не визначиться з тим,
Що ж знайти, в цих пошуках одвічних,
Де ховається, дрімає, може й спить,
Ще небачене понині нами щастя,
Те що маємо давним-давно скрипить,
Мов той віз, що тягнуть старі коні,
Вже глухі, подекуди сліпі,
Ним гойдає й кидає у боки,
І нема триматись більше сил …
