Нема бажань ніяких взагалі…
Я чую голод. Треба щось поїсти.
Мені години ночі замалі,
Аби писати й зручно десь присісти.
Та що вона? Вона крадійка щастя!..
А я сама вже вкотре знову й знову…
Сама іду. Сама живу. Не дасться
Мені до рук щось інше нове-нове…
Він пише їй. Він пише їй листи!
Він дзвонить їй. Цікавиться як справи.
Він всі проблеми може розгрести,
Мої йому вже тільки не цікаві.
Пишу йому, дзвоню йому сама.
Мені потрібна так його підтримка!
А він ігнорить всі мої слова,
Вона ж тепер і сонечко й хмаринка.
Ридати хочу! Сліз уже нема.
Цей біль сильніший за якийсь фізичний.
Я хочу вмерти, аніж жити так -
Не бачити тепер його обличчя...
А в чому, власне, є її вина?
Можливо, у складних тристопних віршах?
Та я ж насправді набагато гірша,
Тому і залишилася сама.
…Мені години ночі замалі.
Я чую голод. Треба щось поїсти,
Аби писати й зручно десь присісти.
Бажань немає більше. Взагалі.
