́
Минають дні, і все, що було є.
Минають ночі, все минає в світі
Та серце моє битись не перестає,
Серед засохлих в ікебанах квітів.
Я як пелюстка як безсмертник білий.
Живу отут серед отих засохлих квітів,
Колись вони як і я, так само гомоніли.
Та вже той час назавжди пролетів.
Дивлюсь на них, всі зморщені, сухі
Вони уже не будуть кольорові
У них не буде чистої душі,
У них не буде чорної недолі.
І я зів'яну серед цих нещасних
Із жил моїх всі соки відісхнуть
Серед усіх отих квіток пропасних,
Я розумію в чому полягає суть:
Так, я засохну, стану як вони , зів'яну,
Не буде серце битися в мені,
Та дайте хоч на світ останній раз погляну.
Тай доживу оті останні мої дні.
