Чи буває життя без кохання?
Хм..та буває, а, може, і ні...
Ми питаєм намарно в поета,
Ми читаєм даремно книжки.
У ті пошуки ми поринаєм,
Забуваєм про власне життя.
І воно самостійно без тебе
Починає своє вже буття.
І знайшовши тей вірус шалений,
Окуляри вдягаємо ми.
Поринаємо в колір рожевий,
І усе те, неначе у сні.
Окрилившись цим ангельським щастям,
Все літаєм, як вільні птахи.
І не бачивши світу, бажаєм:
«Жити вічно отак і завжди.»
Та й прокинутись серце не дасть нам,
Бо рабом любові є тої.
Розум плаче, благає: «Пробач!!!
Я не здатен любити отої»
І повториться знову усе...
Та тепер головна роль не в серця,
Бо не зможеж сказати все,
Опаливши довіру до мерця.
А війна та триватиме довго,
Поки мир не буде панувать.
І любов не вірусом буде,
А справжнім почуттям для кожного з нас!