По стелі сонній до мого обличччя
Тендітне світло робить легкий крок.
Крізь верховіття сплетених гілок
Рудий сурмач з собою знову кличе.
Блукати світом...В хугу, в спеку, в дощ
Чогось шукати...Клопоту? Розради?
Нема думкам ні спокою,ні ладу -
Така собі юрба з базарних площ...
Рудий - сурмить.І щемом у душі
Тієї сурми чується відгомін.
Ось вже вона неначе дивний пломінь,
І тане лід останньої межі...
Знов перший крок.
Що ж,Боже, збережи!
