В поета бавлюсь часто-густо,
Коли сіяє все... і пусто...
Коли душа співати хоче,
Тож пишеш легко і охоче
Коли туманом криє душу,-
Про це я теж писати мушу,-
Сумні рядки тоді виходять,
Вам, сподіваюсь, не зашкодять...
Шукаю спокою в собі,
Думок бентежних вихрі гоню
Як кожен - ношу вантажі,
І все ж... малюю світлу долю
Іду до вас від простоти,
Назустріч серце відкриваю...
Як можеш, простоту прости,
Причастям прощення спиваю...
Іду зі щирістю до вас,
До всіх : хто хоче і чекає...
Не є лукавим мій Пегас,-
Він в серці роздумом і раєм
Та нині прощення у всіх
Молю людей, що завинила
За простоту, за щирість, сміх,
За недоречність, що пролила...
За гостроту і за підтекст,
Де слово плаче однобоко,
Й гіркоту зболених сердець,
За все, що краще видно збоку...
Гарний вірш-сповідь!
Прєднуюсь до Ваших слів,просьби!
Думаю,що коли не буде щирості у викладених у творах
думках,люди не повірять і не читатимуть такі твори!
З повагою З.Е.
