|
Кожен день то всьо таке: село, хата, поле,
Розтопила сі земля, Стефко землю оре,
Я з лопатов вишиваю- грядочкИ рихтую:
Морква, часник та бурак, тикаю цибулю.
Вишня бджолами гуде, сонце пече в груди,
Дощ би капнув- всьо сухе...тверде, як ті мури.
Змучила сі я...із рані, йду води попити,
Чую- кума мене кличе, би шось підсобити.
Помогла стігнути міхи, жи з бульбов зладжені,
Файний сорт кумасі має- взіла м до кишені.
Вже зібрала сі іти, а кума сі вертит:
Тягне з бочки огірки, стала бульбу терти.
Кличе мене та й до кухні, жарит пляцки терті,
Ставит фляшку на столі...би обом не вмерти.
Чи с забула, моя кУмо, шо нині за свято?
Ходи вип'ємо по сто- кидай ту лопату.
-Я цілком забула, кумо, жи то бабске свєто,
Так ми Стефко допоміг...маю чисте" гєто."
Я м забула, шо за день, та яка година-
Здає ми сі, жи не жінка, а клята конина.
Забіжу но я, кумасю, на хвилю до хати-
Йду, також шось тихо взяти, би вас частувати.
Гичку ріжу, єйці кришу, сир з сметанов тоже:
- Дай вам Боже, кумо, щисті, най вам Бог поможе.
Такий стіл з мо заложили- не на двох...на двіста,
Жи не знали, шо нам пити, а також шо зісти.
Причащаєм сі потрохи тутов...оковитов,
Так вже добре нам, обом- жи сі хоче жити.
Як приїхали із поля кум з моїм Стефаном...
Ми з кумов, не то шо свіжі, а файно румяні.
Фляшку тримає кума, а я огірочки,
Шкірки курята жерут від старої квочки.
Кум куму узяв під паху, поніс до дивана,
А я тихо сі втулила до свого Степана.
Як і з ним до хати йшла...ніц не памітаю:
Прости, Господи, гріха- то рідко буває.
Так з кумов відсвяткували то свєто жіноче,
Жи м не сміла сі дивити Стефкови у вочи.
Бо із злости мій коханий, то так сі вже бісив:
-"За компанію, мій Стефку, "дехто" сі повісив..."
ID:
722488
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 09.03.2017 14:21:14
© дата внесення змiн: 09.03.2017 14:22:59
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
Похміляйтеся! 
Супер! Так живописно описали,читала,як кіно дивилась!
досвяткувалися куми-подруги! 
