До джерела,де потонула спрага.
Не повертає жоден пілігрим.
Молочний Шлях дасть їжу і наснагу.
Нудьгу розвіє стогортанний грім.
Спокуса спокою - цикута волоцюзі.
Блаженного спинитись не благай.
Він відповість:" Колись тобі наснюсь я.
Коли знайду обітований край."
Шляхи,шляхи...За обрій як в нікуди,
Мов лабіринт у крітського царя.
Назад без дива вже не повернути.
І тільки серце - за поводиря...
Заснуло сонце. Стишилися люди.
Осів росою вечоровий дим.
Чому ж лунає наче звідусюди:
"Вже час в дорогу! Чуєш, пілігрим?".
І - пробуємо бути в одному ПРОСТОРІ!
