Майже нечутно сонце за обрій впаде –
Куди утікаєш, ховаючись в плетиві неба?
Сполоханим звіром мчишся ти хто знає де,
Залиш хоча трішечки солоду, як же без тебе.
Серце байдуже холоне, лиш вітер гуде,
Вірою дише, утратило цвіт, спохмурніло.
Вже ніч весняна нам руки на плечі кладе,
Спалює спогади снами аби не боліло.
Меншає смуток, і скапує на саме дно,
Котиться в трави. А завтра знов сонце прибуде!
Зійде в атмосферу і стане вже не все одно,
Аби ми вдихали по-глибше на повнії груди.
Дякую Наталочко 
