Мабуть, дуже скоро я просто себе загублю,
У віршах рядків тепер стану тобі невблаганна.
(Таке ось пророчу).
Мій милий, коханий! Я дуже тебе люблю.
Але бути разом з тобою я більше не хочу.
Не хочу, не хочу, не хочу я бути з тобою!
Хоч сильно й безмежно кохаю – це вперше в житті.
Та тільки тебе уже знати я більш не бажаю,
Бажаю я відгородитись міцною стіною.
Рідненький, що став мені рідним! Я маю іти.
Мені треба той, хто буде мене поважати.
Я хочу того, хто захоче мене… цінувати.
Хто завжди радіє, як бачить мої листи.
Єдиний у світі, що став мені милий для серця!
Я душу твою берегтиму на зламі віків.
Не знаю, як маю тобі пояснити тепер це.
Шукаю того, хто кохати так сильно б зумів.
Я хочу такого, щоб був мені відданий щиро
Без награних і без удаваних цих почуттів.
Щодня щоб цікавився мною. Питав мене: «Іро,
А як ти сьогодні? Твій голос почути хотів».
Такий мені треба! Його я іду шукати,
І переступаю крізь себе, і серце трощу.
Так хочу, так хочу почати тебе забувати,
І все сподіваюсь, що скоро тебе відпущу.
