Буває світ нас ранить без упину,
Кидаючи каміння враз у спину.
І не соромлячись сміється,
Коли ми подаємо вниз додолу.
Коліна збиті просякають кров'ю,
Та й очі мокрі від сльози.
Та підіймаючись не знаю болю,
Бо сильна душенька моя.
Воно тоді жбурляє урагани,
Нестримно розриває одяг на мені.
Я не боюся холоду бо знаю,
Що любов палка живе у мені.
Затопить крижаною водою,
Пошле лютий мороз...
А я не боюсь...
Вода умиє мене від крові,
Мороз міцну сплете бронь.
Ніхто не знав такого болю...
Та це не буде мій кінець...