Шепоче дощ осінню казку,
Там за вікном злились світи.
Я відчуваю серцем ласку
Нас троє тут: Дощ, Я і Ти...
Хай мокнуть паркові алеї,
Мовчать безлюдно під дощем.
Та ніжний спів душі твоєї
Мою зігріє, мов плащем.
Роки минають … Час нестримно
Біжить, втікає в небуття…
І серед літа стане зимно –
Ще раз не перейдеш життя…
Вертає знову дощ. Холодний…
Чому ж болить душа моя?
Мабуть, тому це, що сьогодні
Нас тільки двоє: Дощ і Я.
