Стиха йдеш-пливеш ти ніби,
Не торкаєшся землі
І тримаєш біль і муку
У одній своїй руці.
Закриваєш і стискаєш,
Вхід і вихід віддаляєш
Й крику свого ти нещастя
Ні на мить не допускаєш.
Щось зжимається у серці
І тріщить, горить, тремтить
Й може ця страшна робота
Вмить всю душу захопить.
Тільки ти стоїш, не гнешся.
Ти не знаєш чи пройде
Те, що вмить тебе зламає,
Те, що жити не дає.
Ти здасишся? Ні, не будеш?
Ти ще довго простоїш,
Та з таким сумним обличчям
Скоро з болю затремтиш.
Стій! Не плач.
Це не для тебе.
Хай не падає сльоза.
Хай від мороку страшного
Плаче лиш твоя душа.
