Самі напишуться фрази
І сам же закінчиться дощ,
Десь зникнуть несправжні образи,
Що серцю шепочуть: "Помовч".
Тоді я розсуну фіранки
І вникну в таємну суть,
Де місця нема забаганкам -
Забуть щоб чи разом буть.
І втягує нас безнадійність,
Проте так надія п'янка.
Надія на що? Імовірність...
Ймовірно сніг вже проліта.
Можливо припали сніжинки
До рук і до вуст твоїх.
А хтось постріпав їх, щоб тільки
Не змерзти тобі від них.
Й чи так там насправді добре?
Отам, де немає мене.
Здається, що надто я горда...
А що каже серце твоє?
Різниці немає в тім. Хочеш,
Хай просто про мене мовчить.
Я й так тишком-нишком залишусь
Десь близько, щоб з ним говорить.
