Луги зітхають на світанні,
Коли ще в ліжку трав роса,
І бродять молоді тумани,
По Інгульцевих полюсах.
Крилатим коням теж не спиться,
Вітри у крилах їх течуть,
Вони з глибокої криниці,
Водицю сонну спрагло п`ють.
Їх кличе зірка надостання -
Прощальна скалка темноти,
Вони ж питають у туману :
летіти їм, чи просто йти?
Іти, зайти по самі вінця,
Важкої сизої роси,
Щоб там, де обрій,
Наодинці,
Скупатись
В променях
Краси…
