Чому не зводиш з мене ти очей?
Я не такий, як ти собі це уявляла.
Чому не забираєш рук з моїх плечей?
Що бачиш? Що раніше в них не помічала?
Згорів, змілів, увесь навік пропав,
З душі своєї розтопив всю кригу,
З твоєї всі краплинки позбирав,
Розкрив, гортаю наче книгу ...
Тобі б втекти, та поруч ти стоїш.
Інше життя так вабить кольорами.
А ось зі мною пропадеш, згориш.
Що ти шукаєш уночі вустами?
Із вуст в вуста думки немов ріка,
Їх зупинити вже ніхто не в змозі,
Я не такий, і ти вже не така,
Ми мов птахи на світу огорожі.
Чому не зводиш з мене ти очей,
Своє тепло кладеш в холодні руки,
Зігнувся світ від попелу речей,
І тільки поїздів далекі перестуки ...
