Вчора я зустрів Її - юне дівча з мечем:
Коси осінні, очі весняні, медвяний сміх,
На шляху, дивись - гірською рікою тече
Воля-свавілля Її, буревій лихий.
Найбаскіший з коней Її не наздожене,
Найбуйніші з голів прикрашають Її сідло,
Клич бойовий лунає, небо тремтить хмільне,
Полум'я мідне вінчає Її чоло.
Вона - перемога, підставить сильне плече;
Хижий норов, поразка-зрадниця - все це Вона,
Ця сестриця кого полюбить - зруйнує вщент,
Але так, що піде світом слава-луна.
Грає, грає - не хміль в жилах,
Ні - щось первісне, чорнокриле;
Незнайома з межами сила -
Вийшла річка із берегів.
Я зустрів сьогодні найвищу між королев:
Із заліза вінець, повний келих кипить в руці,
Володіння безкраї, а що за краєм - все
Візьме сама - хто ще втримає цілий світ?
Кличе Мати-Земля дітей своїх на війну
Як відмовити матері? Хто без роду - ганьба.
Я прокинувся надто пізно від злого сну,
Хто, крім мене, здійме у височінь цей стяг?
Під колісницею нині здригнулась земля,
Коні руді на зустріч з невідворотним летять:
Доля безжальна вже віжки в правицю взяла,
І не відпустить - тут кожен у пастці клятв.
Стогне, стогне земля чорна -
Лоно гордих героїв здавна:
Спрагу цю тамує лиш кров,
Лиш п'янкий напій із курганів.
Біля броду завтра зустріне мене стара:
Знаю це сам - сивочола квилить моє ім'я,
Дочекались бенкету круки - чужа журба:
Ще криця в руках, ще голову не відтяв
Вершник, добре знайомий кожному серед нас:
Сам хай втікає - в обличчя долі своїй поглянь,
Невблаганно пере криваву сорочку час:
- Чи не досить болю, сину, не досить ран?
Досить, не досить - хто впертий, той любий Богам:
Попелом стане - з стиглого попелу повстає.
Люди - бур'ян: скільки нас не коси, все дарма...
Та ворона зроду не відпустить своє.
Сивим, сивим вже не стати:
Як віддати свій борг Богині,
Коли весь належиш Їй? Правда
Вже відміряна лезом вірним.
