Я – море, що здіймає хвилі, тихенько і ніжно, шепочучи, торкаючись, лоскочучи...
В моїх просторах стільки милів, що їх просто не збагнути, не осягнути, не обійняти...
Комусь так хочеться літати, пізнати хмари, небо,
А мені достатньо моря, достатньо поряд, іншого не треба.
Ти коливайся, ти розбурхай, розбуди, мій Вітре, тії хвилі,
Що так хочеться пізнати, побачити, зрозуміти, шепотіти...
Тобі безмежні колискові, і най вони не будуть но́ві, і най ти, Вітре, будеш інколи холодним, най будеш сильним і ривким,
Розбурхай хвилі невагомі, здійми піну, дістань з дну пісок, і мушлі най пливуть в тій каламуті;
Впізнай той шторм, що заворожує і знищує, що з блискавкою і дощем;
Та лиш не бійся, ті хвилі обіймуть тебе забуті, і потонуть, від твоєї ніжності ущент.
ID:
910739
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 11.04.2021 14:36:35
© дата внесення змiн: 12.04.2021 15:11:25
автор: Mezu Svitlana
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудово! 
