Моїй шиншилі Шурі
Звір живе у мене вдома –
Непосидлива шиншила.
Їсть насіння та солому,
Видом лагідна і мила.
Сіра шубка, чорні очі,
Як блискучі намистинки.
Метушиться цілі ночі,
Вдень щезає у хатинку.
Лиш до неї я озвуся,
На поличку сяде хапко.
Темні вушка, довгі вуса
І такі ж тендітні лапки!
Умостившись, ніби стовпчик,
Стереже добро у клітці,
Щось собі гадає мовчки...
Скік! – і звисне на решітці.
Черевце своє покаже:
Білосніжне, мов сметана.
А коли на бік приляже,
Від утіхи серце тане!..
Хвостик бубликом тримає –
Доля й справді осінила!
Завжди настрій підіймає
Шура, любонька-шиншила.
07.VІІІ.22 р.
Такий милий і ніжний віршик... От би мені хотілося б погладити твою Шурочку...) Тільки б вона певно замість того щоб бути слухняною цапнула б мене за руку)
Дякую) Моя Шура також непосидюча, особливо у вечірній чи/та нічний час. Іноді ще й галаслива, коли кричить або щось гризе Теж люблю собак, хоча й ні разу не мав
То же ті красунчики! А Ви їй ще спробуйте замість магазинного піску для купання дістати білу викопну глину ( ту, що наші бабусі хати білили) . Ото буде задоволення для звірка!
Щиро вдячний за візит і проявлений інтерес до мого звірка, здається про них більше ніхто тут не писав) Думаю, ватро буде спробувати, бо крім піску вона нічого й не бачила
Такий милий і ніжний віршик... 
От би мені хотілося б погладити твою Шурочку...) Тільки б вона певно замість того щоб бути слухняною цапнула б мене за руку)
