Нічний вокзал...безлюдно, тихо,
А ти сидиш самотній на лавчині.
Колись ти зустрічав отут дівчину,
Яку зустрів давно на своє лихо.
Повільно вітер колихає ліхтарі,
Вони йому неначе співчувають.
Та їх жалі для нього замалі.
Згадати все, йому лиш заважають.
Частенько він приходить на перон,
І між людьми той образ все шукає.
З надією шукає той вагон,
А серце стукотить, то завмирає.
І кожен раз букет червоних квітів,
В надії, що зустріне знов, тримає.
Вона одна для нього в цілім світі,
Вона про це, на жаль, не знає.
Сказать про це, чомусь боявся,
Чому ж тоді її він й досі жде?
Тепер, мабуть,назавжди розминувся.
А, може, він її ще віднайде...