Прозовий текст з інтернету, «Арабатський кінь»,
втілений у вірш.
Поволі якось глянувши на зорі,
Побачиш зірку крихітну вночі.
Що мчить молочним шляхом неозорим,
На землю щоби впасти навесні.
— Та придивись! Це скаче Кінь — син Вітру,
У місячному сяйві навпрошки!
Спішить він до коханої Норітри,
Копитом вибиваючи зірки.
Бо тільки раз на рік планети їхні
Єднаються у шлюбному танку.
Бо тільки раз для них троянда квітне,
Чекаючи на зустріч неземну.
Колись він прилітав до Неї з Вітром,
На гору опустившись разом з ним.
Вставало сонце, кинувши палітру.
Коня зустрівши сяйвом золотим.
В яскраво-помаранчевих загравах
Побачив Він кохану крізь вуаль.
Їй помахавши гривою ласкаво,
Покликав за собою в синю даль.
Вони долали гори неозорі,
Аж поки не дістались низини.
А вдалині блищало синє море
Й джерельце повне прісної води.
Він бив копитом в радісному герці,
Розхлюпуючи воду навкруги.
З коханою кружляючи в озерці,
Шептав слова любові і снаги.
А Вітер освящав жагу єднання,
Обсушуючи крапельки роси.
Про вічне й нерозгадане кохання
Співали їм пташині голоси.
Сховалось сонце в зоряних лаштунках.
Промчав казковий день, як мить одна.
Злились їх губи й очі в поцілунку
І Він сказав, що йти йому пора.
Бо тільки раз на рік планети їхні
Єднаються у шлюбному танку.
Бо тільки раз для них троянда квітне,
Чекаючи на зустріч неземну.
В останній раз Він глянув на кохану
Й злетів мерщій на зоряну тропу.
Вона лиш відчайдушно заіржала,
Змахнувши несподівану сльозу.
— Послухайте! Запалюються зорі!
Адже комусь потрібен їх політ.
— Прислухайтесь! Почуєте шум моря,
Шалених коней, цокіт їх копит.
— Погляньте в небо, всіяне зірками!
Десь там Його планета-оберіг.
Там Кінь живе, а на землі — кохана
Його чекає з зоряних доріг.
03. 08. 2024 Л, Маковей (Л. Сахмак)
