Ніч розгорнула оксамитові шати,
Вплела у них міріади вогнів,
Вона – музикант той, що грає сонати
На арфі мовчання між мрійливих снів.
А зорі – посланці далекого світу,
Що впали на землю, лишаючи слід,
І кожна з них – таємниця розквітла,
Що шепче історію давніх століть.
Мов серце той місяць в безмежному небі,
Що світлом пульсує між хмар-океанів,
І розливає по світу, де треба,
Спокій і тишу, мов дар несказанний.
А вітер тихенько листочки гойдає,
Як матір дитину у сні колиса.
І небо, немов акварель розливає –
Чарівних барв неймовірна краса.
Ніч зоряна – ніби безмежна молитва,
Що в душу заходить крізь темряву днів.
Між тьмою і світлом іде вічна битва,
Рятує всіх нас молитовний той спів.
