Ще точиться війна жорстока.
Від неї в серденьку глибока
У мене рана кровоточить.
Війна ця також душу точить
І ріже, наче ніж хлібину
Духмяную, наполовину.
І серце, і душа страждають
Нестерпно, та вони жадають
Лиш світле щастя відчувати.
Та доки буде в нас тривати
Війна, його, ні, не відчують.
Як мир і спокій запанують,
Війну, як ворога, зухвалу
Навік довівши до фіналу,
То будуть щастя відчувати
Душа та серце. Більш страждати
Вони не будуть аніскільки.
Радітимуть вони настільки,
Наскільки зможуть лиш, без краю
Так само, як всі в нашім кра́ю.
Війна ж нещастя лиш приносить,
Хай навіть жоден з нас не просить
Його, бо дуже зневажає,
Бо світле щастя лиш бажає
Душею й серцем відчувати,
Допоки буде стукотати
У грудях серденько тихенько
І буде дихати легенько
На світі цім, який без краю,
У ріднім і єдинім кра́ю.
Євген Ковальчук, 14. 02. 2023
