Серед міста маленьке дівчатко
У лютневий, засніжений день
Допомогу благало для татка
У байдужих й холодних людей.
- Він на фронті, всіх нас захищає, -
Тріпотіли промерзлі уста,
- Він вас РЕБа купити благає,
Щоб смертельних "птахів" відвертав.
Може з свят є хоч клаптичок свічки,
Бо вкривається льодом їда...
Просить, дайте хоч краплю водички,
Бо в калюжах замерзла вода!..
Та усі відвертали повіки,
Серце краяв відмовок їх хор:
-Нам потрібно покласти бруківку,
Ще й в сяйний український узор...
-Ну а ми мусим храм золотити...
-Мені треба женити синів...
-Я складаю...машину купити...
-А ми журимось кормом для псів...
І усі призабули, що ворог
Відгризає помалу землі,
І бруківки випалює в порох,
Як і долі, і блиск куполів...
...Вона звела до совісті руки,
Вкрита снігом байдужості вся,
А тим часом ворожії "круки"
Розірвали ущент татуся...
...Як тепер їй ходити довіку
Поміж тих збайдужілих людей?
По узорах "крутої" бруківки,
Що поклали на сваях з смертей,
Поміж золото й пишні машини,
Коли винні вони усі ,
Що голублять її сльозини
Надмогильний портрет татусів...