***
За окном, как за сном, оглушающий дождь.
Здесь не слышится гомон ни улиц, ни рощ,
подлый сговор, бунтующий чёрную кровь...
За окном только дождь оглушающий вновь.
Пахнет вечностью день, пахнет вечностью сад,
и находит душа неожиданный лад,
и, в созвучии с ней, молитовная грусть,
и к вечерне зовёт старый колокол пусть,
чтоб нахохлив, промокшие нАсквозь платки,
тихо женщины к Богу пошли вопреки
всем дождям, чтоб под Богом с колен, наконец,
встать услышав в себе перезвон двух сердец.
Златом вызреет лист. Хата плод принесёт.
Суеты суета в никуда отойдёт.
Забродил дождь за жизнью, за мокрым окном,
оглушая меня запоздалым вином.
Л. Горлач:
За вікнов, як за сном, перешумлює дощ.
Не долине сюди гамір вулиць і площ,
крові чорної бунт, підступ змов і намов,
за вікном тільки дощ перешумлює знов.
Пахне вічністю день, пахне вічністю сад,
і знаходить душа несподіваний лад,
і ладує у ній молитовна жура.
До вечерні озвалася церква стара.
І крізь дощ, нахохоривши мокрі хустки,
вирушають із вуличок тихі жінки.
щоб звестися, нарешті, під Богом з колін
і почути в собі невмовкаючий дзвін.
Квітне жовтий листок. Плодоносять хати.
Переходить в ніщо суєта суєти.
Перешумлює дощ за життям, за вікном,
перетлумлює дощ запізнілим вином.
