Теплий, холодний крик переповнює мої звуки,
Руки (як я вас люблю), пролізають крізь вуха в сірий мозок,
Я терплю вас ржаві, я терплю вас МУКИ,
Хочу стрибати від болю, хочу кричати знову.
Але навіщо..
Ніхто не чує всі зайняті, кожен собою,
Кожен терпить свої примхи, кожен кричить своїм криком.
Слухаю живу симфонію кривавого болю,
Творю емоційний фонтан до якого давно уже звик я...
Агресія - єдиний захист без нападу волі,
Користуємось мовчанням, коли це зовсім не потрібно,
Захистити раба у собі - це бажання завжди з тобою,
Ти людино - духовне створіння?? Та ти - огидна.
Питання, три варіанти у відповідь - це тестів виховання,
Жити пропунують нам по вибору уже готових шаблонів
Немає простору для розширення свого світосприймання,
Пропозиція "Не хочу" - загублена серед помилок еталонів...
Тупо втомився....
Оценка поэта: 5 Ненавиджу це відчуття стомленості від того, що на кожному кроці тебе запихають у рамки (темніє в очах, зірочки якісь, як на піку люті...)
Ярослав відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не злись.. Не допоможе... боротись - теж, потрібно ламати
(темніє в очах, зірочки якісь, як на піку люті...)
