Сиджу в пустій кімнаті і пишу листа
Про все, що так хотілось розказати
Про те, як зранена моя душа.
І що не здатна більш вона літати.
Я знаю, зрозумієш мене ти
Не раз ти через мене плакала ночами
Немає більш ріднішої в житті.
Ніж ти моя кохана, ніжна мамо.
Вважав себе я сильним і міцним по духу.
Я сліз ніколи і ніде не проливав
Й не плакав коли так боліло другу
Й тоді коли він на руках моїх вмирав.
І сліз моїх не бачила кохана
Коли так підло зрадила мене.
На твоїх плечах я не плакав, рідна мамо
Я думав, що воно само пройде.
Й не плакав я тоді коли з тобою розлучались
Коли мене ти проводжала до воріт
І жовте листя з дерева спадало.
І розлучались ми з тобою на багато літ.
Чого ж, скажи, так зараз моє серце рветься
І сльози наче, дощ спадуть з очей.
І час назад уже не повернеться,
Щоб тебе, мамо, притулити до грудей.
Закінчую листа, та не відправлю
Бо вже не прочитаєш його ти.
Я плачу,молю Бога,і благаю:
- Прости мене, матусенько, прости!!!
