Коли помер я, потрапив я до раю,
Переді мною стояли в черзі люди.
І як сьогодні свій номер пам'ятаю,
І як ті люди кричали гучно всюди.
Стою і бачу я великі брами жовті,
А перед ними два янголи стояли.
Спитали в мене, який у тебе номер?
Тринадцять пане! Вони лиш посміхались.
Але на диво, ті брами відчинились,
Всі відійшли у бік неначе їм сказали.
А за спиною багато ще лишилось,
Тих що в житті із мене просто насміхались.
Тепер всі рівні, не маємо тут влади.
Ти що мільйони мав, нічого тут не значиш.
А ті хто з ранку до вечора лиш крали,
За все звітують, і за те як нам брехали.
І ось і моє життя вже суді розглядають,
І всі навколо стоять і в них питають:
То що робити із номером 13?
Долу у пекло! Кричать мільйонів 20.
І встав суддя, і каже: "Хто дав вам право?
Судити вам того, хто в житті так само,
Як ви він жив і намагався вправно,
Втриматись від спокус, та на жаль марно."
Останнє слово даю тобі юначе,
Чи ти готовий спокутувати гріх свій?
Готовий пане! І з неба грім як гаркне
І я вже в зовсім іншій десь кімнаті.
І тут підходить до мене хтось знайомий,
Я пам'ятаю цей запах ще з дитинства.
Тремтять і ноги і я бачу очі милі,
Не вже ти поряд, не вже це все мені не сниться?
Та сни бувають і гарні і не дуже.
Коли про тебе бачу сни такі прекрасні,
Я прокидаюся і пам'ятаю друже,
Як у пісочку ще малі з тобою грались.
Та ось життя наші скінчилися окремо,
І ми не бачились та серце моє б'ється.
Але ти сумував за мною знаю певно,
Тепер ми разом і на довго так здається.