як довго по тій дорозі нам йшлося а чи кохалось
як довго тремтіли жили і пульсувало в скронях
ми так непомітно якось з тобою рідніші стали
і виріс крізь наші думи важкий пелехатий сонях
вітри напинають білизну, розвішану на причалах -
дворах, де на призьбах завше побачиш старих дідів
діди - вони вічні, нам гарно з тобою мовчалось
давай навчимо так любити майбутніх наших синів
вітри тереблю у жменях, розгадую сни спроквола
ми з того століття, любий, не згадуй про це мені
ми стали з тобою схожі, як та і оця дорога
як соняхи жовті, двоє, що виросли при вікні
29.11.10
